Ляшенко В. І.
доктор економічних наук, професор, завідувач відділу проблем регуляторної політики і розвитку підприємництва, Інститут економіки промисловості НАН України, м. Київ, Україна
Трушкіна Н. В.
кандидат економічних наук, старший науковий співробітник відділу проблем регуляторної політики і розвитку підприємництва, Інститут економіки промисловості НАН України, м. Київ, Україна
У сучасному світі жорстка конкуренція і посилення глобалізаційних та євроінтеграційних процесів потребують пошуку альтернативних форм захисту національних ринків та інноваційних підходів до розвитку промисловості України [1-3]. Одним з таких механізмів можуть стати індустріальні парки (ІП), особливо якщо врахувати, що більшість країн світу – торгівельних партнерів України – з успіхом їх використовують.
Перші індустріальні парки виникли у промислово розвинених країнах понад сто років тому – головним чином як інструмент заохочення промислового розвитку. Першим у світі відкрито Траффордський індустріальний парк (Trafford Park), який було започатковано компанією «Shipcanal and Docks» поблизу Манчестера у 1896 р. У США перший індустріальний парк з’явився біля Чикаго у 1907 р. Через півсторіччя цим досвідом скористалися Азійські Тигри. У 1951 р. в Сінгапурі з’явився перший в Азії індустріальний парк.
Найбільшого розповсюдження й поширення індустріальні парки набули в період з 1970-х років. У Китаї перші спеціальні економічні зони створено ще в 1980 р. І вже в 2006 р. у країні функціонувало 54 національні зони технологічного розвитку, за суттю індустріальних парків, які тоді формували майже 5% китайського ВВП, акумулювали близько 22% прямих іноземних інвестицій та генерували 15% товарного експорту. Чехія впровадила державну програму розвитку індустріальних парків у 1998 р. Протягом 7 років було створено близько сотні індустріальних парків, інвестори вклали в нові
виробництва понад 9 млрд євро, створили 70 тис. робочих місць [4].
Нині, за різними оцінками фахівців, кількість індустріальних парків у світі коливається в межах 12-20 тис. Наприклад, у США їх створено 400, Чехії – понад 100, Польщі – понад 60, Туреччині – 263. У Республіці В’єтнам на 200 індустріальних парків припадає 25% ВВП та 40% залучених інвестицій. У Китаї функціонує 375 індустріальних парків, де акумулюється близько 25% загального обсягу прямих іноземних інвестицій. У свою чергу, парки дають Китаю приблизно 15% товарного експорту і понад 4 млн робочих місць. У Південній Кореї діють 1200 індустріальних парків. Вони забезпечують 80% національного експорту, 70% промислового виробництва і 50% зайнятості в промисловості. У Туреччині за останні 30 років створено 346 індустріальних парків, понад 80% прямих іноземних інвестицій зосереджено саме в них. Згідно з розрахунками експертів, у середньому в світі в 1 гектар площі індустріального парку інвестори вкладають 1-5 млн дол. США і створюють від 20-50 робочих місць.
Як правило, індустріальні парки у більшості країн світу відрізняються за масштабами, фінансово-економічними показниками діяльності, кількістю підприємств, чисельність працівників тощо. Але спільною характерною рисою індустріальних парків є їх спеціалізація на високотехнологічних виробництвах.
Головні стимули, що наразі використовуються у міжнародній практиці для індустріальних парків, полягають у: кредитуванні за спеціальними пільговими ставками; звільненні від податків та мита; субсидіюванні оренди і тарифів на електрику та воду; наданні землі на пільгових умовах; введенні преференційних тарифів на телекомунікаційні послуги; спрощені регуляторних процедур, застосуванні «єдиного» вікна. При цьому в ряді країн світу застосовуються такі податкові інвестиційні стимули для розвитку індустріальних парків: пільгові ставки з податку на прибуток (1); звільнення від ввізного мита на обладнання та устаткування (2); звільнення від сплати податку на нерухомість (3); звільнення від податку на землю (4); звільнення від податку на оренду землі або нерухомого майна (5); звільнення від сплати місцевих податків і зборів (6); застосування пільгових суттєво знижених тарифів на комунальні послуги (7) (табл.). Як видно з табл. лише Туреччина використовує майже всі преференції для стимулювання та активізації функціонування індустріальних парків.
Отже, у результаті узагальнення міжнародного досвіду встановлено, що індустріальні парки мають важливу роль у забезпеченні випереджального розвитку національних економік у різних країнах світу. Однак відсутність належних, інституційно визначених інвестиційних стимулів і податкових преференцій обумовлює низьку ефективність функціонування індустріальних парків в Україні на поточному етапі. Разом з тим імплементація пакету реформ, спрямованого на наближення привабливості умов господарської діяльності в індустріальних парках України до рівня країн-членів ЄС, дозволить подолати існуючі бар’єри деіндустріалізації та деградації промислового потенціалу і забезпечити низку позитивних системних ефектів. Тобто широкомасштабна реіндустріалізація національної економіки на засадах смарт-спеціалізації можлива лише при застосуванні передової міжнародної практики, але з урахуванням української специфіки.
Таблиця
Міжнародний досвід податкових преференцій і стимулів для розвитку індустріальних парків
Складено за даними: [4; 5].
Слід зазначити, що індустріальні парки мають стати одним із дієвих механізмів успішної децентралізації, суть якої полягає у створенні умов, за яких територіальні громади мають розуміння, зацікавленість та інструменти розвитку і збільшення добробуту мешканців через вивільнення підприємницької ініціативи, залучення інвестиційних ресурсів, збільшення кількості робочих місць, розвитку промислового виробництва та наповнення бюджетів.
Перспективи подальших досліджень у даному напрямі полягають у науково-методичному обгрунтуванні й розробленні моделей організації виробництва в індустріальних парках для різних рівнів об’єднаних територіальних громад в умовах децентралізації та смарт-спеціалізації.
Література:
1. Україна в європейському науково-освітньому та інноваційному просторі: концепція адаптації та інтеграції в умовах Угоди про асоціацію з Європейським Союзом: монографія [до 100-річчя НАН України] / С.В. Іванов, В.І. Ляшенко, І.Ю. Підоричева,А.В. Кучеров, М.О. Солдак, П.В. Тесновський; НАН України, Ін-т економіки пром-сті. Київ, 2018. 331 с.
2. Підоричева І.Ю., Ляшенко В.І. Інноваційні перспективи староосвоєних територій: іноземний досвід та можливості його використання в Україні. Інноваційне промислове підприємство у формуванні сталого розвитку: монографія / ред. кол. О.І. Амоша, Х. Джвігол, Р. Мішкєвіч; НАН України, Ін-т економіки пром-сті. Київ, 2018. С. 118-147.
3. Іванов С.В., Ляшенко В.І., Трушкіна Н.В. Інноваційний розвиток транспортно-логістичної системи в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення. Інституціональна модель інноваційної економіки: колективна монографія / за ред.. В.І. Ляшенка, О.В. Прокопенко, В.А. Омельяненка; НАН України, Ін-т економіки пром-сті. Київ, 2019. С. 114-130.
4. Галасюк В. В. Індустріальні парки: світовий досвід та перспективи створення в Україні. Економічний аналіз: зб. наук. пр. / Тернопільський національний економічний університет; редкол.: О. В. Ярощук (голов. ред.) та ін. Тернопіль: Видавничо-поліграфічний центр Тернопільського національного економічного університету «Економічна думка», 2018. Т. 28. № 1. С. 40-50.
5. Марчишинець О.В., Марчишинець С.М. Індустріальні парки як інструмент залучення інвестицій у реальний сектор економіки регіону. Економіка і суспільство. 2017. Вип. № 9. С. 16-22.
Цитування: Ляшенко В. І., Трушкіна Н. В. Індустріальні парки як інструмент забезпечення збалансованого сталого регіонального розвитку: міжнародна практика. Траєкторії інновацій: Міжнародний онлайн-форум. Дата публікації: 15.12.2021. Інститут стратегій інноваційного розвитку і трансферу знань. 2021. URL: https://iidskt.org.ua/2021_forum_2/